Олександр Бащеванжи родом із Приморська Бердянського району. У 2022 році через повномасштабну війну він втратив рідну домівку. Чекати на перемогу чоловік не захотів і вирішив долучитися до ДСНС. У 2011 році він уже проходив строкову службу та працював пожежним, тож вибір був свідомим.
Після навчання Олександр став піротехніком у Запоріжжі. Він виїжджав на ротації, зокрема працював на деокупованих територіях інших областей України.
«З таких ротацій немає веселих історій, щоб сісти й посміятися. Вони несуть у собі лише біль, жаль і розпач. Ти бачиш подвір’я та домівки людей, які ще вчора жили своє щасливе, спокійне життя у власній країні, а сьогодні там усе зруйноване і заміноване. На перших виїздах морально було дуже важко бачити, що наробила російська армія. Але з часом звикаєш. Ти просто збираєшся з думками і виконуєш роботу, крок за кроком роблячи українську землю безпечнішою», – розповідає Олександр.
За його словами, російські військові залишали на цивільних територіях небезпечні пастки. «Ми знаходили найрізноманітніші варіанти мінування. Приїжджаєш на приватну територію, а там заміновані вхідні двері, розтяжки у дворі. Все робилося для того, щоб нашкодити людям».
Робота сапера потребує максимальної довіри між членами команди. Від злагодженості дій залежить життя кожного.
«Ти ніколи на сто відсотків не знаєш, куди зайдеш і на що натрапиш. Тому в нашій професії надважливо, хто рухається поруч із тобою. Ти маєш повністю довіряти цим людям, бо в разі біди саме вони стають твоїми рятівниками. У мене була саме така команда – злагоджена, надійна, в якій я був упевнений на всі сто», – ділиться герой.
Поранення, реабілітація і нова місія
Під час однієї з ротацій Олександр отримав важке поранення та втратив кінцівку. Його колеги надали першу домедичну допомогу та допомогли вибратися з небезпечної зони.
Попереду була складна реабілітація, але чоловік швидко опанував себе. «Звісно, у перші дні в голові були різні сумні думки: як рухатися далі, що робити, як жити? Але це швидко минуло. Я опанував себе, налаштувався на позитив і поставив собі чітку мету – повернутися до строю», – згадує Олександр.
Чоловік звик до протеза та заново навчився ходити. До практичного розмінування він поки не повернувся, однак із ДСНС не пішов. Нині Олександр працює інструктором із мінної безпеки та навчає мешканців Запоріжжя й області, як поводитися у разі виявлення вибухонебезпечних предметів.
«Сьогодні це не менш важлива місія. Кожен громадянин, кожна дитина має знати ці непохитні правила, аби вберегти себе. Раніше я фізично знешкоджував небезпечні знахідки, а тепер роблю так, щоб люди не припустилися помилки. За цим стоїть безпека найціннішого – наших дітей», – наголошує інструктор.
А найбільша мрія Олександра залишається незмінною: «Моя головна мрія сьогодні – це знову повернутися в сапери й повноцінно виходити на розмінування».
